Російська пропаганда намагається надати фейковому контенту переконливості та достовірності й часто маскується під авторитетні західні медіа, такі як Euronews, BBC чи Deutsche Welle. Одним із найпоширеніших інструментів є використання логотипів і візуального стилю іноземних медіа.
За допомогою таких елементів створюються фейкові скриншоти «новинних» сайтів з підробленими заголовками. Ще один популярний спосіб — виготовлення відео, що імітують матеріали відомих видань. Приміром, пропагандисти створюють ролики нібито від Euronews або France24, у яких «розповідається» про неправдиві правопорушення чи злочини українських біженців у Європі.
У деяких випадках використовується навіть справжній контент, контекст якого змінюють за допомогою штучного інтелекту. Наприклад, відео Human Rights Watch про проблеми працівниць вебкам-індустрії з Колумбії було перетворено на сюжет про українських жінок. Існує також тактика посилання на неіснуючі медіа або на реальні видання, які працюють в іншому форматі чи мовному середовищі, що не відповідає поширюваному фейковому контенту. Наприклад, пропагандисти можуть згадувати англомовний відеосюжет польського медіа, хоча в реальності його контент доступний лише у текстовій формі.
Основна аудиторія таких маніпуляцій — російські громадяни. Переважно це люди, схильні некритично сприймати інформацію з пропагандистських джерел. Однак, коли мішенню дезінформаційних кампаній стають іноземці (європейці, латиноамериканці чи жителі Азії), підходи змінюються. Для цього створюються цілі псевдомедіа, які на перший погляд важко відрізнити від справжніх. Ці фейкові ресурси зазвичай працюють однією з популярних європейських мов, поширюючи свої «новини» через соціальні мережі та залучаючи ботів. Із часом такі історії навіть починають дублюватися справжніми ЗМІ чи незалежними користувачами.
Масштаб подібних операцій висвітлив випадок із операцією «Двійник», викритою ФБР у 2024 році. Росіянами були створені десятки сайтів, які імітували відомі медіа — як-от The Guardian або Le Monde. Змінювали лише кілька літер у доменному імені, а контент поширювався через таргетовану рекламу в соцмережах і підтримувався ботами для «розкрутки».
Крім того, часто застосовуються так звані «сплячі сайти», які починають із нейтрального чи розважального контенту, а після накопичення аудиторії включаються в поширення дезінформації. Ці кампанії не тільки маніпулюють аудиторією, а й намагаються дискредитувати правдиві ЗМІ. Їх реалізація потребує величезного залучення ресурсів — як державних, так і приватних, що діють під контролем Кремля.
Особливо часто такі методи застосовуються щодо дезінформації про президента України Володимира Зеленського та його оточення. Пропагандисти створюють історії про вигадане багатство президента: дорогі вілли, розкішні автомобілі та коштовні прикраси. Основний меседж спрямований на обурення іноземців: мовляв, кошти платників податків йдуть на забезпечення привілей української влади, а не на реальні потреби війни. Це має спонукати до скорочення або ж припинення військової підтримки України.
Такі публікації викликають сильний емоційний відгук у закордонної аудиторії та активно поширюються в соціальних мережах. Ба більше, їх нерідко підтримують ресурси, пов’язані з російськими посольствами в країнах, де подібні настрої особливо потужні. Серед найгучніших прикладів фейкових новин, які розповсюджувалися через вигадані медіа-платформи, можна згадати історію про нібито купівлю Оленою Зеленською автомобіля Bugatti Tourbillon за 4,5 мільйона євро. Для цієї дезінформації пропагандисти використали фейковий сайт та навіть діпфейк-відео із “працівником” автосалону.
Інший приклад — новина про придбання президентом України вілли-виноробні у співака Стінга за 75 мільйонів євро, підкріплена сфабрикованими документами про нібито покупку нерухомості. Ще один випадок стосувався “купівлі” Володимиром Зеленським готелю в Куршевелі за 88 мільйонів євро. Тут пропагандисти залучили два підроблених ресурси: вигаданий франкомовний медіа-сайт і фейкову сторінку готелю з даними, які вказували на начебто причетність Зеленського. Крім того, було створено відео за участю акторів, які видавали себе за телеведучих.
Ці приклади демонструють серйозні зусилля та фінансові вкладення, спрямовані на поширення подібних наративів. Тому не дивно, що значна частина інтернет-користувачів приймає їх за правду.
Залишити відповідь