Вже півроку українські війська утримують під своїм контролем частину території РФ в Курській області. Незважаючи на численні атаки та жертви з боку російських військ, їм досі не вдалося повернути цю територію під свій контроль. Навіть залучення північнокорейських військ не допомогло Росії досягти успіху. Курщина залишається українським козирем на майбутнє.
Українські війська вперше з’явилися на території Ерефії на другому році повномасштабної війни. Це були переважно невеликі рейди, здійснені добровольчими формуваннями ЗСУ, які складаються з громадян РФ. Протягом весни та літа 2023 року вони провели три великі рейди в Брянській та Бєлгородській областях, а навесні 2024 року – в Курській та Бєлгородській областях. Хоча добровольцям вдалося на короткий час взяти під контроль деякі російські села, вони не змогли утримати їх надовго.
Ситуація кардинально змінилася 6 серпня 2024 року, коли ЗСУ прорвалися вглиб російської території та взяти під контроль десятки населених пунктів. До 27 серпня Україна захопила близько 1300 квадратних кілометрів, що перевищувало територію, яку Росія змогла захопити за весь 2023 рік. За словами Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, на той момент під контроль Києва перейшли 100 населених пунктів, включаючи місто Суджа, адміністративний центр Суджанського району.
Ізраїльський офіцер запасу та військовий оглядач Ігаль Левін назвав операцію ЗСУ в Курській області “блискучою” та зазначив, що будь-яке перенесення війни на територію ворога, незалежно від методів, завжди є грамотним та правильним рішенням.
У перші кілька днів після початку операції в Курській області Збройні Сили України практично не зустрічали серйозного опору. Лише через 10 днів російським військам вдалося перекинути в регіон достатньо великі контингенти, здатні зупинити наступ ЗСУ.
Влада РФ спочатку намагалася применшити масштаб вторгнення. 6 серпня командир спецназу “Ахмат” генерал-майор Апті Алаудінов заявив, що “противника було відкинуто за допомогою резервів”. Проте, це було брехнею – вибити ЗСУ з Курської області не вдалося.
12 серпня кремлівський диктатор зажадав від військових витиснути ЗСУ з російських територій і навіть давав чіткі дати в стилі до кінця місяця. Проте ця вимога так і не була виконана.
19 грудня Путін вирішив не називати “точну дату, коли виб’ють” українські війська. У підсумку, ні до кінця грудня, ні навіть до кінця січня вибити ЗСУ з Курської області не вдалося. Згодом Путін майже перестав згадувати про цю ситуацію.
Не допомогли росіянам навіть північні корейці, котрі зазнали до 30 % страт та біли відведені в тил, втративши боєздатність. За даними українських ЗМІ, Росія влітку сама готувала наступ з Курської області РФ у Сумську область України. Тож операцію ЗСУ можна також розглядати як превентивний удар та забезпечення безпеки українського регіону.
Контроль над частиною російської території дозволяє Києву показати, що це саме російсько-українська війна, а не внутрішня українська криза, як це намагається представити Москва. Факт війни на території Ерефії, включаючи удари по НПЗ та інших об’єктах, підкреслює, що це саме російсько-український конфлікт, а не внутрішній український, як хотіла б подати російська пропаганда.
Вихід українських військ з Курської області може стати частиною можливих переговорів між Росією та Україною за посередництва США. Але контроль над частиною російської території робить Україну суб’єктом, а не об’єктом переговорів, що є важливим фактором у дипломатичному процесі.
Залишити відповідь