Від удару ворожого сбоєзаряду розлетівся в шмаття тракторець і загинула людина, яка ним керувала. Мешканець Великописарівської громади впізнав у загиблому свого брата В’ячеслава, який вранці виїхав з Станичного до Попівки в господарських справах.
Місія світла
«Кулібін», герой нашого часу, видатний електрик-самоучка: так його називали не лише місцеві, а й жителі різних куточків України. Адже ми неодноразово писали про В’ячеслава, знайомлячи світ з скромним працьовитим, героїчним мешканцем прикордонної Попівка.
Саме завдяки цьому чоловіку під час повномасштабної війни, після обстрілів та руйнувань у низці сіл люди мали електрику та зв’язок у своїх домівках.
— Ворог активно обстрілював Попівку і сусідні населені пункти, в результаті чого люди залишилися без основи звичного життя — без електрики, — розповідає староста Олександр Мірошниченко. — Але нам усім поталанило з Славіком (так його називали численні друзі та земляки), який був для нас рятівником з енергетичних питань. Це людина-герой. За фахом електрик, але працював не за спеціальністю в місцевому сільгосппідприємстві. Та, як кажуть, електриків колишніх не буває. Тож В’ячеслав завжди приходив на допомогу, коли потрібно було замінити електролічильник або ж поміняти дроти, полагодити проводку чи зробити якийсь електроремонт.
А після повномасштабного вторгнення росії в Україну цей чоловік став рятівником електромереж рідного краю.
Спочатку він просто допомагав працівникам РЕМ відновлювати світло. Але після введення Сумською ОВА 5-км зони вздовж кордону, в’їзд для всіх служб став забороненим. Але Попівка не поринула в темряву. І це завдяки нашому земляку, який ремонтував електромережі в перервах між інтенсивними обстрілами та за будь-яких погодних умов.
Як ми вже писали, на початку 2024 року В’ячеслав Волошенко був нагороджений Міноборони відзнакою «За сприяння обороні». Саме за те, що тримав на собі енергетичний фронт на лінії фронту – в населених пунктах так званого «нуля».
Найкращий кум
Добрими теплими спогадами про загиблого поділилася з нами мешканка Попівки Оксана Колодяжна, яка евакуювалася з дітьми до Чехії.
Зі слів співрозмовниці, сама вона родом з Охтирки, але так склалися обставини, що в 2012 році переїхала жити до родичів у Попівку. Там і познайомилися з В’ячеславом, який жив по-сусідству. Спочатку дружили родинами, а потім і покумалися: Славік став хрещеним батьком Ксенії (так назвали новонароджену донечку Оксани).
— Він не міг сидіти без діла, увесь час щось робив та всьому селу допомагав,— згадує доброго сусіда жінка. — Завжди мріяв жити краще, багато та наполегливо працював. Я милувалася тим, як він піклується про власну родину. Своїх діточок у нього не було, але він був ідеальним батьком для доньки дружини від першого шлюбу. Дивлячись, як відповідально ставиться Славік до дитини, я вирішила взяти його хрещеним для своєї донечки. І не помилилася! Він виявився найкращим кумом!
Евакуація
Під час жахливих березневих подій 2024 року мешканці Попівки почали виїжджати в більш безпечні місця, а Вячеслав з родиною були серед тих, хто до останнього не наважувалися полишати домівку. Евакуювалися лише тоді, коли залишатися вдома було вкрай небезпечно. Прихисток знайшли недалеко, за кілька кілометрів від Попівки, в селі Станичному. Орендували житло, чоловік одразу влаштувався на роботу в місцеве сільгосппідприємство.
— Ми хоч і далеко від Славіка й Лариси, між нами — понад тисячу кілометрів, але ми спілкувалися, — каже жінка. — Славік 3 грудня відзначив свій 49-й рік народження. А напередодні Нового року його знайшли вбитим росіянами неподалік рідного села.
Таємниця загибелі
Оксана Колодяжна зазначає, що ніхто не знає точно, за яких обставин загинув її кум. Мовляв, у Попівці людей немає, всі виїхали, тож і свідків не знайдеш.
— Наскільки мені відомо, Славік вранці десь о 9 годині поїхав з дому на тракторці до Попівки, щоб забрати деякі речі з свого господарства, — з сумом розповідає співрозмовниця. – Додому він довго не повертався, тому Лариса відправила його брата на пошуки. Той і знайшов В’ячеслава в такому стані, що ховали в закритій труні. І тракторець – вщент розтрощений. Мабуть пряме попадання міни.
Загибель В’ячеслава Волошенка стала справжнім потрясінням не лише для мешканців Великописарівської громади, а й для людей, які його особисто не знали, але дивувалися його героїзму, читаючи наші матеріали на шпальтах всеукраїнських видань.
«Я завжди пам’ятатиму про цю людину як одну з найяскравіших постатей Сумщини воєнного часу», — сказав журналістці «Ворскли» один з редакторів Чернівецького видання, що також публікувало нашу статтю про Попівського героя, а потім дізнався про його загибель.
Ми також його ніколи не забудемо. І найбільше, що ми можемо тепер зробити для В’ячеслава Волошенка – це згадувати його добрим теплим вдячним словом.
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930“ в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь