Друзі, історія нашого сьогоднішнього героя занадто масштабна, щоб умістити її в один пост. Це лише початок розповіді про видатного воїна, який пройшов непростий шлях — від добровольця до професійного військового.
Марлен Місіратов: від «Правого сектора» до фронтових баталій
Марлен Едемович Місіратов, відомий за позивним «Татарин», народився у 1978 році. Його військова кар’єра розпочалася у Дніпропетровському осередку «Правого сектора», де він проявив себе як сміливий і рішучий лідер. Завдяки своїм якостям він швидко здобув повагу побратимів і став командиром розвідувальної групи батальйону «Дніпро-1».
12 серпня 2014 року, під час бойового завдання, Марлен потрапив у засідку, отримав важке поранення і був узятий у полон. Історія його звільнення з полону є окремою драмою, сповненою неймовірної мужності та волі до життя.
Бій у засідці та жахи полону: Марлен Місіратов «Татарин»
12 серпня 2014 року стало трагічним днем для групи добровольців, серед яких був командир розвідгрупи батальйону «Дніпро-1» Марлен Місіратов, відомий за позивним «Татарин». Їхня мета була гуманітарною — обміняти чотирьох російських полонених на загиблого українського бійця. Але ця поїздка обернулася засідкою, у якій більшість побратимів загинули.
Маршрут у пастку
13 бійців ДУК «Правий сектор» вирушили у напрямку Донецька. Попереду колони йшла «Нива», в якій знаходився «Татарин» із двома побратимами. За ними слідував автобус із іншими бійцями й полоненими. Озброєні лише автоматами, без бронежилетів, вони не були готові до бою, оскільки їхали з мирною місією.
Коли група під’їхала до блокпоста, укріпленого мішками з піском, їх накрив шквальний вогонь. російсько-сепаратистські сили відкрили вогонь із автоматичної зброї та гранатометів. Вогонь був настільки інтенсивним, що шанси вижити здавалися мізерними.
Бій
За лічені хвилини більшість українських бійців були вбиті. Із 13 осіб вижили лише троє: Марлен Місіратов і брати Олег та Андрій Мартинови. Вони були тяжко поранені, але залишилися живими. Марлена контузило, він отримав поранення, але, вколовши собі знеболювальне, намагався продовжувати стріляти. Коли сили були вичерпані, його захопили в полон.
Полон: катування та спроби зламати волю
Полон для Марлена став випробуванням, яке під силу не кожному. Його били, допитували та залякували.
«З мене намагалися вибити зізнання: хто я, звідки. Я твердо відповідав, що належу до батальйону “Дніпро-1”. Якби зізнався, що я боєць “Правого сектора”, мене б розстріляли на місці», — згадує Марлен.
Полонених змушували спати на землі, поки інші в’язні лежали на ліжках із білими простирадлами, створюючи умови для ненависті між ними. З Марлена намагалися знущатися морально й фізично. Його водили на псевдострату, стріляли поверх голови, аби зламати його бойовий дух.
Додатковим викликом стало те, що кавказькі найманці, які воювали на боці окупантів, пропонували гроші за публічну страту «Татарина» як мусульманина. Однак російський офіцер, відповідальний за обмін полоненими, відмовився продавати полоненого, посилаючись на принципи військової честі.
Обмін: боротьба за свободу
Зрештою, для Марлена вдалося організувати обмін. Його разом із двома побратимами й одним підполковником ЗСУ обміняли на 12 сепаратистів і російського майора. Однак навіть у момент обміну ситуація залишалася напруженою.
«Коли я почув, що обмін може відбутися без мене, я не витримав і кинувся до своїх. Біг голим, з катетером у тілі. Водій терористів кинувся за мною, кричав, щоб я зупинився. Коли він уже готувався стріляти, наші бійці випередили його. Ця мить була моїм порятунком», — розповідає Марлен.
Коли він добіг до своїх, у нього вистачило сил підійти до російського офіцера й сказати:
«Передай своїм, що вони втратили Татарина».
За свій обмін із полону він особисто вдячний нині Герою України Валентину Миколайовичу Манько, з яким пліч-о-пліч боронить державу з того часу й донині!
Джерело: канал підрозділу BIGCATS.info
Залишити відповідь