Представлений президентом Зеленським «план перемоги» став цікавим інформприводом для зниження психологічної напруги війни і міг би стати справедливим варіантом її завершення, але його реалізація повністю залежить від Заходу. І, що найважливіше – партнери мають наважитися на те, чому раніше опиралися.
Відомо, що західні країни раніше працювали над «мирними планами» для України, які не задовольняли українську сторону, тож український гарант вирішив зіграти на випередження й представити союзникам власний план. Кожен з п’яти пунктів Зеленського, і цілком ймовірно й трьох секретних для суспільства додатків, є своєрідними викликами для західних партнерів, тим більше, що багатьом озвученим пропозиціям вони раніше відмовляли.
Найскладнішим пунктом «плану перемоги» Зеленського є запрошення України до НАТО ще до закінчення війни. Показово, що в той самий день, коли український план був оприлюднений, представниця США при НАТО Джуліан Сміт зазначила, що «Ми зараз не на тому етапі, коли Альянс говорить про надання запрошення в короткостроковій перспективі». Західні лідери наразі не висловлювали готовності приймати Україну до Альянсу, тож узгодженість анонсованої Зеленським пропозиції залишається дискусійною. Ймовірним варіантом залишається «часткове членство»: «політична інтеграція», без військової складової, без присутності західних військ, або поширення колективного захисту лише на неокуповану частину території.
Другий пункт «плану перемоги» Зеленського про зняття обмежень щодо ударів по території Росії та спільне з партнерами збиття російських ракет, має шанси бути реалізований, але навряд чи можна буде говорити про «закриття неба над Україною». Ракети дальшого радіусу дії можуть надати після тривалих переговорів і низки обмежень та попереджень Росії, але це питання навіть не цього року. Натомість повітряний захист від російських ракет є проблемою навіть над територією партнерів, адже наразі російські дрони збивала лише Білорусь. В майбутньому НАТО може погодитися на збиття російських повітряних загроз над українською територією в зоні 10-20 кілометрів від своїх кордонів, але й до такої позиції партнери мають «дозріти».
Третій пункт плану – «комплексний неядерний стратегічний пакет стримування», для захисту від Росії в майбутньому, найімовірніше, означає іноземні військові бази в Україні. Але, з огляду на сильний тиск опозиційних партій в європейських країнах (котра часто фінансується Росією), в Україну напевно відправлять максимум – військових інструкторів.
Четвертий пункт – «стратегічний економічний потенціал» – єдиний, котрий справді може бути виконаним. «Спільний захист та інвестування у видобуток і використання» українських ресурсів є тим аргументом, за який західні корпорації матимуть мотив захищати свої бізнеси в Україні від російського вторгнення. Хоча владі буде складно переконати опозицію, що це не продаж українських ресурсів за безцінь в обмін на ефемерний захист.
П’ятий пункт щодо заміщення військ США в Європі на ЗСУ більше виглядає переговорним бонусом для створення оптимістичного бачення ситуації. Слабким місцем президентського «плану перемоги» є те, що всі безпекові пункти залежать виключно від волі партнерів, які досі цієї волі не демонстрували. Україна пропонує цей план у складних умовах російського наступу на Донбасі, коли Курська операція зайшла в «клінч», а проблеми з мобілізацією входять до списку головних труднощів країни.
Ключовим залишається питання узгодженості пунктів «плану перемоги» із Заходом. Адже якщо український керманич анонсував його без попередніх домовленостей, Україна може сподіватися лише на його декларативну реалізацію, відтягнену в часі, з повноцінним виконанням лише четвертого, «ресурсного» пункту.
Автор: Валерій Майданюк
Залишити відповідь