Про майбутній розвал Ерефії говорять чимало українських та західних фахівців, однак перспективи російського колапсу залишаються довгоочікуваними, але не очевидними. Росія досі не розвалюється, а навпаки – має успіхи у захопленні Донбасу. Проте в історії Росія розпадалася багато разів і щоразу це було сюрпризом для всіх.
Лише в ХХ столітті Росія розпадалася 2 рази. Після більшовицького перевороту і так званої Громадянської війни в 1918-1921 роках на території колишньої Росії проголосили незалежність десятки нових республік: Всевелике Військо Донське (Дон і Кубань), Сибірська республіка, Урал і Поволжя, Комуч – республіка, котра залишалася вірною Установчим зборам, Республіка Тува і тд. На декілька років Росія зникла політичної карти світу і розпалася на десятки незалежних держав, котрі, на жаль, проіснували недовго й були силою окуповані Москвою. У 1991 році Московська імперія знов розпалася, але окрім радянських республік, боротьбу за свободу повстали Чечня і Татарстан, які тоді зазнали поразки.
Зараз для розпаду Ерефії також склалися більшість обставин, але їхній вплив не досяг критичного рівня, щоб імперія посипалася. Є економічне падіння, але воно не таке велике, як падіння економіки України, котра тримається навіть з більшими втратами. А росіянам, як свідчить історія, не вперше терпіти бідність.
Є втрати від загарбницької війни, але для 136 мільйонного населення це поки не настільки важкий удар. А завдяки інформаційній монополії, Кремль навіть через Tik Tok і Telegram контролює загальний напрямок інформаційних потоків: «Ми здатні перемогти, Україна слабшає» – кажуть численні воєнкори, блогери і навіть демократичні російські опозиціонери закордоном. Інформацію про мобілізаційні скандали, несправедливість війни, про самодурство командирів та корупцію в державі російська диктатура старанно маргіналізує, а в українському інформаційному просторі навпаки – тиражує.
В Ерефії є всі підстави для розпаду: етнічна строкатість та міжнаціональні конфлікти, невдоволення кремлівським режимом і засиллям Москви, сепаратизм помножений на ісламізм, але немає того критичного фактору, котрий повалить цей картковий будинок.
Але найбільшою проблемою є те, що у розпаду Ерефії наразі не зацікавлений Захід. Не зацікавлений, бо вважає російську агресію проти України, Грузії та Сирії не своєю проблемою. А погрози ядерних ударів та російських танкових колон у європейських столицях воліє за краще вважати пустопорожніми балачками.
Частина європейських еліт вважає, що поразка Ерефії у війні з Україною зумовить розпад федерації, котра потрапить під вплив Китаю. Тоді в Євразії постане китайська супердержава від Уралу до Тайваню, з колосальними ресурсами, населенням і промисловістю, яка не залежатиме від європейських технологій в обмін на природній газ, а нависне чорною тінню над європейським континентом.
Декотрі вважають, що розпад Ерефії призведе до розповзання ядерної зброї по новоутворених республіках та ускладнення торгівлі енергоносіями: досі єдина російська диктатура продавала Європі газ та нафту і транспортувала через одну-дві незалежні країни до ЄС. А після розпаду Ерефії газ доведеться купувати в якої-небудь Західно-Сибірської республіки і транспортувати через незалежні держави Уралу, Башкирію, Татарстан, Удмуртію, Поволжський Марій Ел, Чувашію, Кубанську або Донську держави, чи Курську народу республіку. І кожна з цих десятків «молодих азійських демократій» може з якихось причин заблокувати транзит газу до Європи.
Такі сценарії є вагомими причинами зберігати цілісність Росії, за умови, якщо вона не становить екзистенційної загрози європейським державам. Тоді вичікування та збереження цілісної Ерефії могло б вважатися продуманою бізнесовою стратегією, якщо б була стовідсоткова впевненість, що Росія не стане для Європи загрозою більшою за супер-Китай чи хаос десятків постросійських республік. На Заході розпад Росії розглядають з точки зору цінності шкури невбитого ведмедя, в той час як поранений російський звір загрозливо роззявив пащу на Європу.
Автор: Валерій Майданюк
Залишити відповідь