Смілива українська операція на тимчасово окупованій росіянами Курщині розірвала декілька застарілих шаблонів та стереотипів і принесла українцям низку переваг.
Українська військова операція на Курщині стала знаковою подією не лише в історії російсько-української війни, але й у всій геополітиці від кінця Другої світової війни. Критики як в середині країни, так і за її межами, відійшовши від першого шоку, розповідають про “авантюрність” курської операції, про “неминуче видавлення” українських військ і значні втрати, а дехто навіть лякає “жорсткою реакцією” Ерефії. Однак реальність засвідчує протилежне – Україна отримує вагомі “козирі” у боротьбі з російськими окупантами, яких не мала раніше.
По-перше, наступ ЗСУ на Курщину продемонстрував Заходу, що російські “червоні лінії” можна запросто переступати і апокаліпсис від цього не трапиться. Міф, який Кремль підтримував десятиліттями і яким лякав світову спільноту – обвалився під гусеницями українських танків. Навіть через тиждень після українського прориву і встановлення контролю над територією цілого району, Путін лише розгублено збирав наради і перекладав відповідальність на губернаторів.
По-друге, Україна продемонструвала всьому світові та росіянам реальну слабкість кремлівського тирана. Росіян десятиліттями зомбували “харизмою та унікальністю” Путіна, а тут в нього захопили частину території Ерефії, з Курщини втікають біженці, а він другий тиждень розгублено белькотить про гуманітарну допомогу біженцям. Всім стає очевидно – що це не поведінка альфа-самця, не стиль авторитетного лідера, а скоріше – реакція зляканого і розгубленого діда, який більше не може гарантувати безпеку росіянам. Колись через державні медіа Кремль пропагував міфічний соціальний контракт влади з народом: президент гарантує безпеку і “достаток”, але населення натомість погоджується з “керованою демократією”, тобто – диктатурою. Безліч телеведучих оспівували такий порядок, але тепер населенню стає очевидно, що їх обдурили: влада забрала у них права і свободи, але нічого не дала натомість і безпеки не гарантує.
Ба, більше – коли росіянам і особливо біженцям та евакуйованим з Курщини та Бєлгородщини показують по телевізору, що сьогодні російська армія просунулася на півкілометра біля якогось донбаського села на Покровському напрямку, а громадяни Ерефії розміщуються в палатках і сидять без їжі та води – бо запаси ще не привезли, або розікрали чиновники, їх лише обурює безглузда політика влади. “Чуже захоплюємо, а свого вберегти не можемо?” – така думка панує у головах росіян. Операція ЗСУ у Ерефії руйнує підвалини путінського режиму. Українці показали Путіна слабаком, який нічого не здатний контролювати.
Крім цього, Україна показала світові, що якщо комусь захочеться прорвати кордон Ерефії і захопити частину території – це можна зробити легко, а російська армія – просто розбіжиться. Цим шансом, на жаль, поки що не користуються сусіди РФ і навіть перекидання російських військ з Калінінградської області на Курщину не зумовлює історично виправданих дій з боку Польщі, Литви чи навіть Німеччини, але сусіди Ерефії зрозуміли, як можна діяти в майбутньому.
По-третє, Україна відтягує російські війська з донбаського театру бойових дій, щоб вивести їх на захист російських областей. Наразі, через самодурство Путіна та окозамилювання чиновників, які не хочуть показувати диктатору своїх провалів, Кремль не вивів з України значної частини військ для захисту Курщини, але це є лише питанням часу. Масова здача в полон російських мобілізованих засвідчила, що Москві доведеться відвести з України значно більшу кількість боєздатних військ. Звільняючи Курщину, ЗСУ звільняють Україну – і це навіть не метафора, враховуючи історичний зв’язок та етнічний склад населення цієї області.
По-четверте, Україні отримала серйозний козир для анонсованих в майбутньому переговорів та другого Саміту миру. Тепер буде більш переконливо вимагати від Кремля виведення російських військ в обмін на виведення ЗСУ з Курщини. Поповнення обмінного фонду полонених – також наш незаперечний успіх, який дозволить багатьом полоненим українцям повернутися додому.
Якщо ж кремлівський карлик не погодиться – виглядатиме в очах народу дурнем, який захоплював чуже і своє втратив. А Україна натомість може створити на своєму східному кордоні “зону безпеки” чи навіть провести референдум (перший в ХХІ столітті справжній акт демократії в Ерефії) і проголосити Курську народну республіку. Росіянам це лише піде на користь, адже там мешканці матимуть значно більше демократичних прав і свобод, аніж під диктатурою кремлівського режиму.
Безумовно, Кремль кине додаткові війська на витіснення ЗСУ з Курщини і українцям доведеться утримувати позиції, але в України чи не вперше з’явився непримарний, а абсолютно реальний ключ до примушення російського агресора до миру.
По-п’яте, Курська операція допомогла українцям підняти бойовий дух і повернути ейфорію весни-осені 2022 року, коли росіяни відступали з Харківщини та Херсона. У 2024 році багатьох українців охопила зневіра, посилена мобілізаційними і корупційними скандалами та ворожими ІПСО на цю тематику. Через натиск росіян на Донбасі й відсутність українських перемог, частину українців охопили сумніви щодо можливості виграти війну, а подекуди запанувала апатія – також слід російських інформаційних диверсій. І тут – успішний та сміливий наступ ЗСУ, колосальні за психологічним та геополітичним ефектом рейди, грандіозний сплеск віри в українську силу. Такий суспільний настрій є надзвичайно важливим для нації, яка бореться за незалежність і є необхідною передумовою для перемоги.
Якими б не були задуми українського командування у Курській операції і яким би не був її подальший перебіг – вона вже ввійде в історію як сміливий і доповнений стратегічними перевагами приклад того, як варто вчиняти з російським агресором, коли він пхається до чужого.
Автор: Валерій Майданюк
