Як публічні критики командування ЗСУ ставили під загрозу реалізацію однієї з найбільш успішних наступальних операцій за час війни з росією
Зараз мало можна знайти користувачів соціальних мереж, які б не постили якісь меми, пов’язані з Суджею чи в цілому операцією в Курській області. Українське суспільство втомилося від напруги та дрібних поразок. Неуспіх контрнаступу 2023 року та звинувачення в бік військово-політичного керівництва призвели до того, що будь-який вкид щодо командирів чи планів ЗСУ сприймався як такий, що потребував негайного поширення.
І ось ми бачимо блискуче сплановану операцію в Курській області.
Які її основні риси:
- прихована підготовка. Схоже, що про операцію знало дуже обмежене коло людей. І які мовчали, попри всі публічні атаки та звинувачення.
- адекватний вибір цілі/цілей.
- схожість з Харківською операцією – така ж стрімка атака з мінімальними втратами, великою кількістю полонених та трофеїв.
- паніка у ворога внаслідок розгубленості.
Можна тільки уявити, наскільки серйозним було планування, що формування ударного кулака, накопичення сил і засобів відбулося без витоку інформації та розуміння ворогом справжньої мети.
Оскільки публічно держава не коментує всі ці деталі, також не варто з’ясовувати подробиці планування операції, яка триває. Проте варто вже зараз зробити акцент на важливому моменті: тільки вище командування знає всі плани та задуми українського війська. І яким би ви не були досвідченим експертом чи навіть військовим, не знаючи всієї картини ви можете завдати непоправної шкоди Україні.
Операція в Курській області планувалася кілька місяців. Ймовірно – одразу як була розблокована американська допомога. А тепер уявіть, якби публічні атаки на Головкома ЗСУ Олександра Сирського та інших були б успішними? Що якби влада слухала експертів з фейсбуку та змінювала керівництво Сил оборони України під вимоги окремих блогерів?
Була б реалізована Курська операція?
Як би операція не розвивалася далі, станом на сьогодні, за моїми даними, росія втратила контроль над 800 квадратними кілометрами “старої” території, взято в полон ймовірно що до тисячі полонених, серед них тільки кадирівців десь сотня і багато фсбшників. Мешканці росії почали по-справжньому відчувати що таке війна, і це не просто удари БПЛА – це повноцінна війна.
Я не знаю кінцевої мети операції. Але на мою думку, висновок з неї очевидний: Україна довела свою спроможність успішно воювати в несприятливих умовах. Уявіть на секунду, що на Курськ пішли б ті частини, які готувалися для контрнаступу у 2023 році? І ще: чомусь мені здається що у росії цугцванг, бо “туман війни” навколо операції дозволяє коригувати не тільки оперативні дії, але й не дозволить нам, як у 2023 році, “не виконати поставлених завдань”. А це – моральна і мотиваційна перевага.
Ще один здобуток, який ми точно не втратимо – полонені. Які вже змінюють ставлення до українців в полоні, і які, очевидно, мають “вищий обмінний курс”. А ще – ми можемо звідти вийти та зайти в іншому місці.
І я не розумію тих, хто не може зупинитися у своїй “експертизі” та оцінках.
Юрій Гончаренко, спеціально для “InfoLight.UA”.
