Складна ситуація на фронті, труднощі з мобілізацією та обмежена допомога союзників актуалізують сценарій, за яким Україні доведеться відкласти в “довгу шухляду” повернення кордонів 1991 року. Але Україна сподівається на оптимістичніший сценарій і має для цього декілька підстав.
Українська влада та західні партнери почали частіше згадувати про переговорний формат, який насправді є завуальованою формою замороження конфлікту на існуючій лінії розмежування. Адже ніхто не вірить у можливість змусити путінську Ерефію добровільно вивести війська з окупованої частини України чи хоча б з лівобережної Херсонщини і Запоріжчини. Про необхідність провести наступний саміт миру з РФ нещодавно казав і високий представник ЄС Жозеп Боррель. Важливим сигналом є і заява Зеленського, про те, що до кінця листопада Україна підготує план дій для досягнення миру та можливість відкласти “на потім” звільнення українських територій “дипломатичним шляхом”.
В такому разі, українці цілком резонно можуть запитати: чи не брехала влада про кордони 1991 року, не маючи для цього ресурсів? Можливо українське керівництво усвідомлювало складність обіцянок, але було змушене заспокоювати громадян оптимістичним сценарієм задля підтримки морального духу боротьби за незалежність.
А можливо Київ сподівався на сприятливі обставини, які цілком могли б вибудуватися. До прикладу – постачання Україні всієї номенклатури озброєнь чи навіть вступ Ерефії у війну з іншими країнами. Збиття росіянами над Чорним морем американського безпілотника чи десятки російських ракет і “шахедів” на територіях країн НАТО – були достатніми підставами очікувати погіршення російського становища. Видання Forbes повідомляє, що Україна мала шанси знищити на аеродромах західними ракетами значну частину боєздатної російської авіації, котра вся перебувала близько до українських кордонів, але в Білому домі відмовили, побоюючись “ескалації”. На жаль, в України немає інших союзників, а декілька років тому не було навіть таких, як є зараз.
Можливо, операція ЗСУ на тимчасово окупованій росіянами Курській області, має на меті зробити Ерефію більш готовою до переговорів та виведення окупаційних військ з українських земель. Постачання літаків F-16 і відновлення західної допомоги сприяє збільшенню українського оборонного і навіть наступального потенціалу. В той час як деякі громадяни хотіли б миру за будь-яку ціну, що лише призведе до нової “Руїни” і геноциду українців – наша держава ще може “піти з козирів” і примусити Кацапстан задуматися над помилковістю свого вторгнення в Україну.
Вихід на кордони 1991 року є можливим сценарієм і не обов’язково для цього застосовувати лише лобові атаки на напрямках концентрації російських військ. Війна нагадує шахову гру і вдарити можна зовсім в іншому місці, примусивши противника, який зібрався атакувати, до панічної оборони. Україні б дуже допомогли “чорні лебеді” такі як смерть кремлівського диктатора чи відкриття “другого фронту” проти Ерефії з боку іншої держави. Але навіть, коли історія не дає нам таких подарунків, Україна ще не вичерпала можливостей примусити ворога зрозуміти, наскільки боляче нападати на українців.
Автор: Валерій Майданюк
