Україна з Ерефією зайшли у своєрідний клінч і жодна з армій не може здійснити ефективного ривка, то ж протистояння перейшло на рівень суспільств, де визначальними будуть економіка, мотивований мобілізаційний ресурс та воля до боротьби. Москва робить усе, щоб українці втомилися від оборони першими.
Ситуація в Ерефії насправді не така райдужна, як може видаватися зі слів російських пропагандистів. Кацапія переживає значні проблеми з мобілізаційним ресурсом. Про це свідчить підвищення одноразових виплат тим, хто підпише контракт на “СВО”(лоту). Якби все було добре і бажаючих вистачало – суми б не підвищували. Але пересічні росіяни знають, що контрактників одразу кидають в “м’ясні штурми”, а тіла спеціально не забирають з поля бою, щоб не платити родичам грошей. Нема тіла – нема діла. І грошей також. Навіть командувач бандформування Кадирова Алаудінов поскаржився в ток-шоу Скабєєвої, що для досягнення відчутного успіху на фронті треба потроїти мобілізацію, а це, за його словами – неможливо.
Заради мобілізації нових сил Кремль йде на абсурдні кроки щодо іноземців, пропонуючи давати громадянство Ерефії всім, без огляду на знання кацапської мови чи наявність судимості – аби лиш підписували контракт. Нам розказують, що з особовим складом в Ерефії профіцит і воювати вона може ще десяток років, але це не так.
Кацапстан страждає від величезної кількості внутрішніх проблем. Повзучий наступ на Донбасі обходиться Ерефії дуже важкою ціною: росіяни в приватних розмовах розповідають про безнадійні “м’ясні штурми” і свавілля командирів. Поки в Україні скаржаться на окремі порушення в армії, а скандальних командирів можливо зняти на вимогу суспільства, росіянам подібне навіть не сниться. Якщо хтось публічно поскаржиться на командира-самодура – завтра таких відправлять “на забій”.
Показово, що в 2024 році в РФ фіксується шестикратне збільшення державних видатків на розширення кладовищ. «Наступальний» 2024-рік б’є рекорди смертності після Другої світової війни.
Фахівцями ANB підраховано, що за нинішніх темпів просування і “оптимістичного сценарію” для Кремля – Ерефії потрібно ще мінімум п’ять років для повного захоплення чотирьох областей при прогнозованих втратах в 1,5 млн осіб. Насправді це була б піррова перемога, адже російське суспільство надзвичайно напружене блекаутами, конфліктами з мусульманами, кавказцями та мігрантами з Середньої Азії. І за гіпотетичні “ще 5 років війни” в Ерефії стався би не один “бунт Пригожина”. Кремль розуміє: якщо вже четвертий місяць російська армія загрузла на Харківщині, втрачаючи тисячі солдатів за кожне село і не здатна на серйозний прорив, отже – здолати ЗСУ на полі бою вони не можуть.
Єдиним серйозним успіхом росіян за останні два роки стали досить успішні інфо-диверсії з підриву почуття самооборони українців. Помилки влади та порушення під час мобілізації додали олії у вогонь, котрий розпалили російські спецслужби. В Україні зростає кількість тих, хто хотів би “миру за будь-яку ціну”, аби лише припинилася мобілізація. Хоча такі люди не задумуються далі сьогоднішнього дня, адже після підписання такого миру, Москва невдовзі розпочне новий етап агресії. Історія засвідчує, що Москва завжди захоплювала Україну частинами, а цей процес розтягувався на десятиліття, як це було в епоху “Руїни”.
Парадоксальним чином, частина українців хоче одночасно і перемоги та виходу на кордони 1991 року, і не здійснювати жодного особистого внеску у спільну перемогу. Безумовно, людська природа часто буває егоїстичною, а Кремль через соцмережі активно просуває в Україні такий тип мислення, але небагато наших співгромадян замислюються, що поразка, чи катастрофічне за суттю “перемир’я”, буде більшою катастрофою, аніж наша теперішня боротьба за незалежність.
Стародавнє прислів’я “Кайдани раба завжди легші за обладунок воїна”, після століть окупації, нищення нашої мови, репресій, геноциду і трьох голодоморів, сьогодні знову актуальне в Україні. В Ерефії – ті ж самі і навіть більші проблеми з мобілізацією, корупцією і тд., що й в Україні. Стійкість українського суспільства до боротьби покаже: переможе наша воля до життя і свободи, чи їхня воля до загарбання та поневолення.
Автор: Валерій Майданюк
