Нещодавній саміт НАТО у Вашингтоні став вражаючим свідченням трансатлантичної єдності та солідарності. У 75-ту річницю альянсу НАТО демонструє себе як найуспішніший військовий альянс в історії. Але попереду – великі завдання: поряд із питанням про майбутнє України, обговорювалася також і безпекова дилема в Індо-Тихоокеанському регіоні. Крім того, що означатиме перемога Трампа на виборах для НАТО?
До вашої уваги переклад статті Крістіана Форстнера, наших партнерів з Фонду Ганнса Зайделя.
Саміт НАТО у Вашингтоні був чимось більшим, ніж просто самопривітанням з нагоди 75-річчя Альянсу. Це було вираженням заново відкритої трансатлантичної єдності і солідарності.
НАТО знову в справі, це повернення до колективної безпеки. Жорстока агресивна війна Росії проти України, гібридна війна проти Заходу та геополітична напруженість у відносинах з Китаєм ілюструють нестабільну ситуацію у світі.
Безпеку не можна сприймати як належне – конфлікти в Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні взаємопов’язані. Ревізіоністські та авторитарні держави, такі як Росія, Китай, Іран та Північна Корея, працюють разом проти США, Заходу, НАТО та Європи. Вони хочуть вбити клин між Америкою та Європою, послабити США на міжнародній арені та переписати принципи глобального управління.
Саміт НАТО нарешті знову продемонстрував трансатлантичну єдність і солідарність. Цьому сприяла війна Путіна проти України, але також і Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, який залишає свій пост. Він провів НАТО через складні роки правління Трампа, не спричинивши жодних серйозних потрясінь в Альянсі і не допустивши реалізації найгіршого сценарію – виходу США з НАТО. Це був останній саміт НАТО під керівництвом Єнса Столтенберга, і Джо Байден нагородив його медаллю Свободи, найвищою нагородою США, за досягнуті успіхи.
Наступник Столтенберга з жовтня, Марк Рютте з Нідерландів, чекає в кулуарах, в той час як для Швеції це був перший саміт НАТО. НАТО стала сильнішою з новими членами Швецією та Фінляндією. Тим не менш, третина членів НАТО все ще не досягла мети витрачати на оборону два відсотки економічного виробництва. Німеччина майже виконує цей показник, але лише за рахунок спеціального фонду Бундесверу. У середньостроковому фінансовому плануванні оборонному бюджету Німеччини не вистачає 50 мільярдів євро. Це викликає щонайменше похмурі погляди в Америці.
Майбутнє України
Мірилом для саміту НАТО були відносини з Україною. Україна була готова до невдалого запрошення НАТО, а натомість отримала: зобов’язання щодо сталого партнерства у сфері безпеки, постачання систем протиракетної оборони та винищувачів, дозвіл на обстріл воєнної інфраструктури на російській території та інтенсифікацію військового співробітництва. Майбутнє України – в НАТО, ключовим терміном у декларації саміту є “незворотній/невідворотній”.
Україна може жити з цими результатами, тим більше, що важливі рішення вже були прийняті напередодні саміту НАТО. Після тривалих дебатів навесні Конгрес США схвалив виділення Україні додаткової військової допомоги у розмірі 60 мільярдів доларів. На саміті G7 в Італії було досягнуто домовленості про заморожування російських державних активів і використання 50 мільярдів доларів у вигляді відсотків від цього як кредитів для України. Навіть якщо рішення саміту не пішли достатньо далеко для прихильників України у вашингтонських аналітичних центрах, політика щодо України цього разу не була предметом публічних суперечок.
Дилема безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні
Незважаючи на повернення до європейської оборони, НАТО розглядає себе як організацію глобальної безпеки. Як і в попередні роки, були запрошені країни-партнери з Індо-Тихоокеанського регіону, такі як Японія, Південна Корея, Нова Зеландія і Австралія. Китай є регіональним і глобальним ризиком для безпеки. Зважаючи на партнерство з Росією без кордонів і експорт товарів подвійного призначення, Китай називають співучасником і “вирішальним чинником” війни Росії проти України.
НАТО реагує на загрозу, яку становить дедалі впевненіший і вимогливіший Китай, партнерством у сфері політики безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні. НАТО має бути обережним і не повторювати помилок своєї політики щодо Росії у своїй політиці щодо Китаю. НАТО справедливо каже, що це оборонний альянс. Але він виключає суперечливих, але потужних опонентів з порядку денного регіональної політики безпеки: Росію в Європі, Китай в Азії. НАТО має управляти партнерствами в Індо-Тихоокеанському регіоні таким чином, щоб не допустити ескалації у війну з Китаєм.
Байден і Трамп як теми саміту
Стан здоров’я Джо Байдена і наближення переобрання Дональда Трампа затьмарили порядок денний саміту. Журналістів цікавило не НАТО-75, а Байден-81, а політичний, громадський і медійний тиск на Байдена, щоб він відмовився від своєї кандидатури, зростає. Кожен крок і кожна промова ретельно відстежуються на предмет слабкостей і промахів. Зміст відходить на другий план. Саміт НАТО нічого не змінив: Джо Байден фізично побитий і політично вичерпаний. Світ НАТО з тривогою чекає на вибори 5 листопада.
Що означатиме перемога Трампа на виборах для НАТО? Викристалізувались дві школи думок. Для одних адміністрація Трампа ІІ стане кінцем трансатлантичної єдності та багатостороннього співробітництва. Інші виступають за спокійний аналіз. НАТО вже пережила Трампа І і переживе Трампа ІІ. Практична співпраця на військовому рівні була дуже помітною в роки правління Трампа, незважаючи на його антинатовську риторику. Ймовірно, особи, відповідальні за зовнішню політику і політику безпеки в Конгресі США, знову використають свої бюджетні повноваження, щоб компенсувати антинатовські дії Трампа – принаймні, на це є надія.
НАТО сьогодні в хорошому становищі, це найуспішніший альянс у військовій історії, про що з гордістю зазначалося на його 75-річчі. Але попереду ще багато важливих завдань: Україна потребує більшої підтримки, щоб протистояти Росії. А Китай вбачає в НАТО загрозу своїм інтересам. Крім того, співпраця в галузі озброєнь всередині альянсу повинна покращитися – занадто багато різних систем озброєнь знижують ефективність і ставлять під загрозу ремонт і подальші поставки. Дональд Трамп не є другом НАТО.
Занадто багато країн не досягають двовідсоткового показника, і після саміту у Вашингтоні сувора реальність повернулась. Тому НАТО не має часу спочивати на лаврах.
