Декотрі західні політики вважають, що Україні не слід бути занадто інфантильною, а варто мислити категоріями “реальної політики”. Це означає йти на поступки агресору та відмовитися від дії міжнародного права. Але для себе ці люди, котрі рекомендують “досвідчений прагматизм” не бажають відмовлятися від правових норм і жити за “законами джунглів”.
Одним з прикладів просування такої Real Politics стала підготовка до Саміту Миру в Швейцарії, де деякі країни почали просувати відмову від “української формули миру”, або, як її називають, “формули Зеленського”, як єдиного варіанту завершення війни. Наша формула де-факто була “формулою української перемоги” й передбачала звільнення всіх окупованих територій, компенсацію збитків, покарання винних, включно зі створенням “трибуналу для Путіна”. Україна не вимагає чогось особливого для себе – лише дотримання міжнародного права, норми котрого встановили для нормального функціонування світової економіки та відносин між державами.
Але декотрі західні політики, схоже не проти витерти ноги об міжнародні правила гри і відмовитися від покарання негідника, який поставив під загрозу правила світового ладу. Під час підготовки Саміту миру зазвучали ідеї не стільки покарання міжнародного військового злочинця, котрий перебуває в розшуку за викрадення дітей, скільки пропозиції поступок жертви агресору. Як основу для врегулювання було запропоновано розглядати китайський, африканський та інші мирні плани, схвалені Кремлем.
Як засвідчують документи в розпорядженні “Європейської правди”, початкове українське формулювання про те, що параметри миру мають “відповідати статуту ООН”, змінилося на те, що статут повинен мати “спрямовуючу роль”. “Ми не знаємо, хто з держав-учасниць саміту наполіг на таких змінах, але також не можемо виключити, що дехто мріє використати цю дивну корективу, щоби згодом нормалізувати перегляд кордонів України”, — зазначають у виданні.
Коли з Берна до усіх столиць країн-учасниць передали компромісний варіант підсумкового комюніке саміту, проєкт, виявився небезпечним для України. Київ був змушений знову заявити, що “Україна не відступить від Формули миру”. Україні довелося знову пояснювати міжнародним партнерам, що якщо вашу дружину зґвалтували, то треба вимагати притягнення злочинця до відповідальності, а не йти з агресором на компроміси, поступки та переговори. Але в такій ситуації, любителям “прагматичної політики” дуже б не хотілося відчути на власній шкірі втілення їхніх рекомендацій в життя. Добре, сидячи в комфортабельному офісі, в країні захищеній євро-атлантичними гарантіями безпеки, розповідати воюючій країні про Real Politics. Але для своїх країн “прагматичні радники” обирають лише силу права.
Тож невдовзі у комюніке саміту почали вносити зміни, більш наближені до цивілізованої форми врегулювання конфліктів. Якщо у травневому проєкті рішення Саміту миру не було жодної згадки слова “агресія”, то зараз у тексті йдеться про “агресію Російської Федерації проти України”. Якщо попередній проєкт запропонований швейцарцями, створював можливість відмови України від частини її території до умов “сталого миру з РФ”, то зараз у проєкті чітко прописали, що основою сталого миру буде лише “таке рішення, що буде засноване на принципі поваги до територіальної цілісності і суверенітету усіх держав”.
Замість китайського, бразильського та інших проросійських проєктів мирного плану, які передбачали зупинку посилення ЗСУ та зупинку бойових дій, наголошено, що до уваги братимуть лише ті мирні пропозиції, які відповідають міжнародному праву. Це означає безумовне повернення кордонів 1991 року (за умови, якщо їх не перегляне сама Україна, що, є досить небезпечною опцією) та Статуту ООН.
Загалом Саміт важко назвати значною перемогою міжнародної спільноти над варварством, але Україні та тим західним партнерам, які розуміють важливість дотримання міжнародного права, поваги до законів та інших норм, які допомагають людству жити цивілізовано, вдалося зберегти базові принципи прихильності до законності, замість права сили.
Автор: Валерій Майданюк