Чимало українців дослухаються до думки, на перший погляд опозиційних і навіть “незалежних” російських експертів та блогерів, які авторитетно коментують події російсько-української війни. Але незаангажованість російських інфлюенсерів може бути оманливою.
На початку повномасштабного вторгнення в українському інформаційному просторі з’явилося саркастичне поняття “хароший русскій” для позначення тих росіян, котрі начебто проти Путіна і проти війни з Україною, але в інших аспектах недалеко відійшли від російського імперіалізму. Перебуваючи далеко закордоном, такі “хороші росіяни” можуть засуджувати українізацію в Україні і навіть вимагають двомовності та державного статусу для мови окупанта. Вони активно критикують українських національних героїв, без огляду на те, що їхні власні російські національні герої були відповідальні за колоніалізм, убивства та геноцид. А також “хороші росіяни” дуже люблять повторювати кремлівську пропагандистську тезу про “братні народи” чи навіть “один народ”, що завжди використовувалося Москвою як маніпулятивний та лицемірний спосіб поневолення України.
Звісно, не всі російські опозиціонери та демократи залишилися шовіністами, але для українського користувача соцмереж залишаються ризики потрапляння під вплив російського світогляду, котрий не уникнув кремлівсько-фашистських елементів.
По-перше, будь-який популярний російський блогер чи експерт є вихідцем з суспільства, в якому останні чверть століття, і навіть більше, пропагувався російський імперіалізм, який дуже схожий на класичний фашизм часів Беніто Муссоліні. В російських школах та університетах молоді вкладалася пропаганда про “російську велич”, про визначні російські наукові досягнення, за якими мало не всі технічні винаходи людства приписуються росіянам. За російськими навчальними програмами і двигун, і літак, і радіо, і телевізор і все решта, начебто винайдено російськими винахідниками. Навіть критично мислячому росіянину, котрий виріс у Росії і на котрого з усіх боків чинили пропагандистський вплив державна освіта, російська церква, російський кінематограф з фільмами “Брат-2” та “Ми з майбутнього” і родина, вихована на тій самій пропаганді, складно уникнути такого впливу. Людині, котра сформувала свій світогляд в авторитарній країні шовіністичними настроями, дуже важко об’єктивно оцінювати і свою країну, і свій народ і тим більше Україну та сусідні держави, які в Ерефії десятиліттями зображувалися тільки негативно. Опозиційно налаштований росіянин може бути проти війни з Україною, але далеко не кожен може викинути з голови всі ті історичні, релігійні, культурні, стереотипні та інші міфи про Україну, на яких десятиліттями виховувала своє населення кремлівська пропаганда.
По-друге, чимало популярних російських інфлюенсерів, навіть коли вони живуть за кордоном, перебувають під пильним стеженням російських спецслужб і часто можуть ставати навіть несвідомими інструментами їхнього впливу. В Кремлі знають, що для впливу на західну чи українську аудиторію краще використовувати “демократичних” росіян, котрі, маючи такий імідж, можуть озвучувати вигідну Кремлю інформацію. Для ФСБ надзвичайно важливо мати своїх людей в опозиційному російському середовищі. І ці люди публічно завжди критикують Путіна. Робота в них така.
Однак кремлівська агентура може бути і в оточенні російських опозиціонерів, здійснюючи на них світоглядний вплив. До прикладу – підсунути правдоподібний, але вигідний путінському режиму інсайд, “факт” чи інформаційний матеріал, який інфлюенсери потім повідомлять своїй аудиторії. Таким чином, беззастережно вірячи російським демократичним і опозиційним блогерам та експертам, українці ризикують потрапити на гачок ворожої пропаганди.
Автор: Валерій Майданюк
