На початку 2022 року українська державна та національна єдність стала однією з найважливіших цілей Кремля, без знищення якої в Москві не бачать можливості перемогти Україну.
В лютому 2022 року, намагаючись діяти як і в 2014 році за принципом divide et impera, Москва спробувала створити декілька сепаратистських республік на заході України. 5 березня 2022 року на Івано-Франківщині СБУ затримали сепаратистів, які мали завдання завербувати понад пів тисячі зрадників в західних і центральних областях країни та створити “Федеративну республіку Україна”. Сепаратисти планували ліквідувати ключових керівників силових органів і представників влади, захопити адміністративні будівлі та проголосити “народні республіки” за зразком так званих Л/ДНР. В ході запланованого путчу сепаратисти мали дискредитувати та позбавити підтримки суспільства силовиків, інспірувати недовіру до правоохоронних органів та ЗСУ. Все це планувалося в умовах циркулювання чуток про наступ з Білорусі, який би підсилив сепаратистів. А також могло наштовхнути деяких амбівалентних та опортуністично налаштованих громадян на думку, що у західних областях сепаратисти можуть стати реальною владою, тож краще з ними почати домовлятися.
Вже були готові звернення про незалежність до інших держав і, якщо б ці псевдоутворення визнала яка небудь Угорщина, це могло суттєво вплинути на військову допомогу Україні із Заходу. Нам й без того перед великою війною не поспішали давати зброю вважаючи, що ми за тиждень капітулюємо і надана зброя опиниться в росіян. А якщо б поширилася інформація про спалахи вуличних заворушень в Галичині та Прикарпатті, на Заході б вирішили, що Україна не контролює навіть західні області і військова допомога могла б стати примарною.
План удару зсередини по західній частині України виглядав небезпечно ймовірним і по-диявольськи продуманим, а у випадку його втілення – Україна мала б посипатися немов картковий будинок. Обґрунтування та успішність реалізації такого плану видавалися в Кремлі гарантованими з огляду на міфи про низький рівень патріотизму та недовіру українців до влади. Але планувальники недооцінили українців, які, за їхнім задумом, мали б перебувати в розпачі та ступорі в перші дні російського вторгнення.
З огляду на те, як у 2022 році в кожному селі у західних областях виникли озброєні загони “тероборони”, кожна школа стала хабом волонтерів, а військкомати не справлялися з кількістю добровольців, “західні” сепаратисти вирішили й носа на вулицю не висовувати в годину “Ч”. Так безславно на квартирах й пов’язали тих, хто мав завдати нищівного українській національній єдності та державності, але так і не зрозуміли: чому українці в таких умовах залишилися єдиними?
За два роки повномасштабного російського вторгнення в Україні не виникли сепаратистські республіки і навіть в інформаційному просторі не набули поширення ідеї регіонального сепаратизму. Хоча ворог активно, хоч і безуспішно, намагається розкачувати скандали в стилі: “Харків не має ППО, тому що все забрали на Київ”, “мобілізовують чоловіків лише на заході України” і тд. Але ці розкольницько-пропагандистські меседжі не відпрацювали вкладених у їхнє тиражування грошей – українці не купилися. Мовний розкол також не став спусковим крючком масових акцій виходу зі складу України, на що сподівалися в Кремлі.
З усіх російських інформаційно-психологічних операцій більш-менш дієвою виявилася не мовна, не релігійна, не “одеська” і навіть не “закарпатська” карта, а більше ніж сторічна марксистсько-ленінська ідея класової ворожнечі. Пропагандистська теза “мобілізація лише для бідних, а багатії відкупилися” здобула більше адептів, аніж всі російські спроби розколоти Україну за, здавалося б, дуже тонкими лініями мовних та регіональних відмінностей. Не зважаючи на те, що в ЗСУ вистачає представників усіх майнових класів, спростування цієї тези російської пропаганди та наочна демонстрація мобілізації представників економічних еліт мали б стати відповіддю української влади, щоб вибити такий “козир” з рук ворожих пропагандистів. Адже в класовий розкол між українськими верхами та низами Москва вкладатиметься ще більше.
Але на другому році війни, через помилки та нереформовану систему мобілізаційної політики, карта “регіонального сепаратизму” може здобути нове дихання, а інструментом цього Кремль може зробити мобілізацію.
14 квітня наша команда дослідників Infolight звернула увагу на поширення у соцмережах в західних областях, зокрема на Буковині, антимобілізаційної кампанії з фразами “Румунія, звільни нас”. Пропагандистами використовувалася теза про “корумповані українські ТЦК” та здійснювалася заклики відмежувати частину мешканців Чернівецької області від мобілізації шляхом інспірування сепаратистських гасел. Від слів російська агентура перейшла до діла. 9 квітня в Чернівецькій області стався напад на представника ТЦК, поблизу села Чорногузи, коли військовослужбовець Вижницького районного ТЦК здійснював оповіщення і був змушений стріляти у землю, щоб відбитися від нападу групи цивільних осіб. Проросійські блогери одразу нарізали це відео таким чином, що початок конфлікту та провокації проти військовослужбовця були вирізані, а крики екзальтованих жіночок, цілком можливо привезених з однієї з парафій Московського патріархату – були добре прорепетирувані для створення дискредитаційного іміджу ЗСУ.
Такі відео російська агентура поширювала з коментарями “народ починає підніматися”. Дуже схоже, що в Чернівецькій області, окрім звичних для противників мобілізації в Україні аргументів, використовується також і національне питання та регіональний сепаратизм, як пропагандистська спроба “захистити населення від мобілізації”. Якщо додати до цього напади на військових ТЦК на Івано-Франківщині, то ворог може спробувати знову розхитати Україну “мобілізаційно-сепаратистською” картою, котра за умов зволікання української влади щодо ворожої агентури, може стати козирною.
У 2022 році ця карта не мала шансів на успіх. Українці стали однією з найбільш згуртованих націй у Європі. Українцями за національністю вважали себе 92% громадян нашої держави і це при тому, що за даними офіційного перепису українців в Україні – 77,8 %. Абсолютна більшість українців – понад 84% вважали неприпустимими жодні територіальні поступки і навіть серед російськомовних громадян 80% опитаних не підтримували територіальні поступки. Це позиція сильної державницької нації.
Сьогодні формула української перемоги та відсічі агресору передбачає насамперед єдність та соборність нації – того, чого українці не мали століття тому в Національно-визвольних змаганнях. Переважна більшість українців у наш час усвідомлює, що якою б недосконалою була б наша держава і влада, чи які б не були відмінності між українськими областями, це не привід дозволяти росіянам прийти у наш дім і влаштувати Бучу в кожному українському містечку.
Автор: Валерій Майданюк.