Більшість українців повернулися додому з країн ЄС незважаючи на триваючу війну. Частина факторів повернення наших співвітчизників мають об’єктивний характер, але частина – мотивовані психологічними та морально-ціннісними причинами.
16 квітня 2022 року вперше від початку повномасштабної війни спостерігалася перевага в’їзду над виїздом з України. Вже на другий місяць бойових дій в Україну повернулося 1 млн 60 тис. українців. Частковою причиною стали Великодні свята – традиційно знакова подія для українських родин, котру святкують разом.
А вже у вересні 2022 року, через півроку російського вторгнення, близько 5 млн з 8 млн українців, які прибули до країн Європейського Союзу, повернулися в Україну. З цього приводу президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн зазначила: «Це показує найважливіше. Звісно, ми хочемо дати українським друзям, які потребують допомоги, якнайбільше підтримки. Але ми також знаємо, що вони знову хочуть повернутися додому, будувати Україну і перетворити її на процвітаючу державу». Міжнародна організація з міграції також зафіксувала майже 4,5 млн українців, котрі повернулися додому після переміщення. Найбільш значні показники кількості повернень було зафіксовано на півночі країни та в Києві. Після повернення цих територій під контроль України, громадяни почали повертися до великих міст та передмість.
Вже тоді стало зрозуміло, що найкритичніший період війни минув. Україна не впаде і вистоїть, Київ не захоплять, а бої вдалося локалізувати на сході та півдні. Слобожанський контрнаступ ЗСУ, який призвів до звільнення майже усієї Харківщини, окрім кількох відсотків території області, переконав багатьох українців закордоном, що Україна здатна повернути свої землі. Звільнення Херсона стало дуже вагомим фактором повернення на Батьківщину, але в тому ж місяці росіяни почали атакувати українську енергетичну інфраструктуру і в Україні почалися відключення світла.
Водночас, чимало українців закордоном зіткнулися з численними труднощами і обрали повернення додому навіть попри триваючу війну. Для багатьох українців несподівано з’ясувалося, що багато моментів у Європі, зокрема: шкільна освіта, система охорони здоров’я, державні послуги – в чомусь навіть поступаються українським. Не зважаючи на стійкий міф про країни ЄС, як про “країни загального добробуту”, наші співвітчизники виявили, що чимало державних і навіть приватних корпоративних послуг в Україні надаються швидше і якісніше, аніж в деяких країнах Європи. Українці з подивом зрозуміли, що ми дійсно знаходимося на рівні хорошої середньоєвропейської країни, а не країни, яка тільки тягнеться до європейського рівня, як прийнято було вважати.
В Україні можна швидше потрапити на прийом до лікаря, придбати медикаменти, влаштувати дитину в школу, отримати довідку в держустанові. Звісно рівень медичного обладнання на Заході відрізняється від лікарні українського райцентру, але відрізняється й космічною ціною. До того ж для більшості пацієнтів актуальні не складні технологічні операції, а переважно – найпоширеніші прості проблеми зі здоров’ям, які в Україні вирішуються після одного візиту до лікаря та замовлення потрібних ліків у аптеці. А от з цим в Європі не так швидко і просто.
В багатьох країнах Європи немає нічого подібного до української «Дії» і для багатьох іноземних громадян держава існує не в смартфоні, а в бюрократичній черзі. Бюрократичні процедури дуже довгі та вельми далекі від цифровізації. Навіть швидкість та зручність грошових переказів, служб доставки, Інтернету, графік роботи магазинів та якість послуг у сфері краси українці оцінюють краще в нашій країні, аніж у ЄС.
Звісно, багато секторів економіки та держпослуг в ЄС більш розвинені, аніж в Україні, проте значну роль для українських мігрантів відіграє й чуже середовище та проблеми з адаптацією в чужій країні. Відмінна від нашої правова культура, деякі суспільні цінності також вплинули на сприйняття українцями нових країн.
Чимало українців не змогли працевлаштуватися на роботу, або ж зуміли знайти менш кваліфіковану роботу, аніж мали в Україні. Чимало залишилися жити на державну допомогу, але вона не може тривати довго і низка країн вже приступили до її скорочення. До того ж російська пропаганда максимально працює, щоб дискредитувати імідж українців за кордоном, вдруге спаплюжити та зруйнувати життя людей, котрих вони змусили покинути домівки своїм військовим вторгненням. Зокрема в Чехії, російська агентура регулярно організовує кількатисячні мітинги, на яких вимагають припинити підтримувати українців та надавати допомогу українським біженцям.
Російська агентура системно працює над поширенням антиукраїнських настроїв та фейків серед пересічних європейців, тож планомірно спровоковані інциденти проти українців активно поширюються в інформаційному просторі й впливають як на ставлення до українців, так і сприйняття місцевих мешканців нашими співвітчизниками. Людська психологія завжди болючіше сприймає відхилення від норми, аніж норму. Людям більше запам’ятається якийсь агресивний інцидент, аніж десятки прикладів нормативної, гуманної, людяної поведінки. Сфальсифікована росіянами новина із заголовком «біженець вкрав» завжди матиме більше охоплення, аніж новина про те, що українські мігранти в Польщі заплатили із зарплат до польського держбюджету більшу суму податків, аніж Польща витратила на допомогу українцям.
Анастасія, українська студентка, яка повернулася з-за кордону, зазначає: «Багато українців повернулися додому через велику бюрократію за кордоном, неможливість потрапити до лікаря (бо потрібно мати страховку, а її видають через 3-4 місяці) та неможливість купити ліки, бо більшість їх видається за рецептом. До того ж чимало українців не хочуть залишати свої домівки, котрі залишилися в Україні. На повернення додому українців, які живуть за кордоном, також впливають випадки несприйняття місцевими мешканцями. А також велику роль відіграє мова, бо більшість українців не хочуть її вивчати і виникають мовні бар’єри. Ще одна причина – за кордоном зараз перебуває багато росіян, які, так би мовити, утискають наших співвітчизників і намагаються їх вижити».
Багато українців обирають повернення на Батьківщину, замість адаптації до середовища нових країн, де існує чимало незадовільних факторів. Сума цих факторів зумовлює повернення частини українців, які усвідомлюють, що в них є своя країна, за котру сьогодні борються наші співвітчизники і насправді ніде нам не буде краще, аніж вдома.
Автор: Валерій Майданюк
Залишити відповідь