Часто справжні герої війни лишаються поза увагою медіа та суспільства, хоча насправді “вивозять” на собі дуже багато складних операцій. Іноді це виправдано секретністю та безпекою, проте частіше за все – ті, хто воює, не має часу та бажання на особистий піар. А після повернення в тил їм ще й доводиться переконувати, що вони взагалі “десь воювали”.
Валентин Манько пішов воювати добровольцем, ще до того як з’явились військові і інші підрозділи в 2014 року, за власний кошт зібрав і спорядив невеликий загін “махновців”, які “кошмарили” тодішніх сепарів в той час, коли офіційні структури ще тільки розгортались. Було кілька вкрай важливих операцій, внаслідок яких, наприклад, в деяких містах не відбулися так звані “референдуми”.
Далі був Правий сектор, де Валентин був заступник командира і очолював деякі дуже ризиковані операції. Потім – радник голови ОДА Дніпропетровська. Він пройшов від Новогродівки та Карлівки, і Іловайськ, і ДАП, і інші гарячі місця, до сьогоднішнього дня. Кілька поранень і ще більше контузій, після чого повернення в громадське та фермерське життя – і лютий 2022 року, коли знову без вагань взяв зброю до рук. В перші ж дні до нього потягнулися старі бойові побратими, і вже за кілька днів “маньковці” складали досить боєздатний підрозділ в понад 100 одиниць. Були як професійні спецназівці, так і добровольці на кшталт Марлена Місіратова, друга Татарина, який став легендою ще з 2014, двічі тікаючи з полону.
Однією з перших важливих операцій було звільнення заручників в одній зі шкіл Київщини, коли було знищено всіх ворогів і не постраждав жоден заручник. Тоді ж загинуло кілька побратимів Валентина, деякі з яких і досі не визнані належно державою, а сім’ї – не отримали компенсації.
Після ще кількох операцій в якості добровольців, підрозділ потрапив в поле зору воєнної розвідки і деякий час в її складі вважався одним з кращих спецпідрозділів. Далі – переведення в Сухопутні війська та бої на найважчих ділянках контрнаступу.
Сам Валентин знову отримав кілька важких поранень та контузій, але одразу після відновлення кидається в бій. Через певні нюанси ми не можемо розповісти більш детально про його бойові операції, проте зараз він очолює не просто групу бійців-добровольців, а велику структуру, до якої належать і підрозділи, що беруть участь в бойових діях, і спеціалізований навчальний центр.
Одне з головних правил Валентина Манька – ніколи не жертвувати бійцями, завжди ретельно планувати всі операції, а також підтримувати кожного, хто, не дай Бог, дістав поранення.
Мої бійці для мене всі – як рідні діти. Біль кожного – це і мій біль. А дбайливе ставлення до бійця збільшує довіру до командира, що дозволяє перемагати там, де інші дають задню. Коли боєць точно знає що його не кидають “на м’ясо”, він завжди виконає наказ без зайвих сумнівів
каже Валентин.
Також він відзначає командирські якості Олександра Сирського, в безпосередньому підпорядкуванні якого перебувають його підрозділи. І вважає, що саме такі, сучасні командувачі, дозволяють нам успішно протистояти більш чисельному ворогу.
Залишити відповідь