«Інформаційна гігієна у 2023 році. Нові виклики» – текстова версія лекції проєкту InfoLight.UA, яка відбулася 15 лютого 2023 року. Публікуємо першу частину та запис трансляції лекції.
Інформаційна війна — це маніпулювання інформацією, якій довіряє об’єкт, без відома об’єкта, з метою, щоб об’єкт приймав рішення проти своїх інтересів, але в інтересах того, хто веде інформаційну війну. Іншими словами, це не просто сказати на Раша Тудей, що без російського газу Європа замерзне. Це змусити всіх повірити, що таке твердження – об’єктивна реальність.
Інформаційна війна – це оперування невідомим для об’єкта, коли відсутні критерії об’єктивної оцінки інформації. Коли – «завжди був російський газ», і подання дискусії навколо цього як реальності, в якій все добре, з невідомим.
Інформаційна війна – це моделювання й оперування страхом. Це перебільшення ризиків. Це створення панічних настроїв.
В грамотній кампанії ми навіть не дізнаємось, коли інформаційна війна почалася, наскільки вона сильна або руйнівна і коли закінчується. Ми побачимо тільки її наслідки, якщо її буде поєднано з війною звичайною.
Структуровано це – маніпулювання масами, мета якого найчастіше полягає у:
- внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;
- дезорієнтації та дезінформації мас;
- послабленні певних переконань, звичаїв, задля виставлення як єдиновірних власних;
- залякуванні свого народу образом ворога;
- допоміжна або супровідна у звичайній війні;
- залякуванні супротивника своєю могутністю.
Саме інформаційна війна передувала як повномасштабному вторгненню в Україну, так і подіям 2014 року. Згадаймо міфи про «бандерівців», які будуть знищувати російськомовних, що з’явилися далеко не у 2014 році. Фактично можна стверджувати, що підготовка до вторгнення в Україну почалася одразу після поразки Януковича у 2004 році. Саме тоді росія почала активну інформаційну війну проти України, а путін вже у 2007 році на Мюнхенській конференції фактично оголосив війну чинному на той момент світовому порядку і послідовно втілював план з захоплення спочатку Грузії, а потім і України. І який, вочевидь, не буде обмежуватися цими країнами.
Розглядаючи атаку на Україну в лютому 2022 року, варто відзначити її схожість з операцією коаліції на чолі з США під назвою «Шок і тремтіння». Шок і тремтіння (англ. Shock and awe) – військова доктрина, в основі якої лежить концепція “швидкого досягнення переваги”. Застосовувалась армією США під час кампанії в Іраку. Розроблена в 1996 році керівником Інституту оборонних досліджень та технологій Джеймсом Вейдом та співробітником Центру стратегічних та міжнародних досліджень Харланом Ульманом.
Суть полягає в тому, що ціллю є не тільки війська супротивника, але й все суспільство в цілому. Війна йде одразу на кілька аудиторій: власну, супротивника та решту світової спільноти. Спочатку всі три аудиторії готують до того, що військові дії є неминучими та виправданими. США артикулювали наявність зброї масового знищення в Іраку, росія – наявність нацистів в Україні, які знищують “мирний Донбас»”. І це тільки один з прикладів дезінформації, яку запускав за цей період ворог проти України.
Після того, як для всіх аудиторій був сформований наратив про неминучість військової фази, відбувається власне атака – стрімка, з одночасним застосуванням всіх наявних видів озброєння та засобів ураження (окрім неконвенційних). Пам’ятаємо ранок 24 лютого? Варто відзначити що операція коаліції в Іраку розвивалася за приблизно схожим сценарієм, і дії путіна можна вважати поганим косплеєм дії американців. Поганим – бо у путіна не вийшло.
Не вийшло, бо в інформаційній війні вкрай важливо реалістично оцінювати стійкість супротивника, його психологічні особливості, вміти прогнозувати реакції, як індивідуальні, так і колективні. За розрахунками кремля, керівництво України мало фактично одразу втікати, армія – почати здаватися, населення – зустрічати щонайменше нейтрально. Ми пам’ятаємо, що в перші тижні повномасштабного вторгнення українці на окупованих територіях проводили численні мітинги, ставали на шляху військової техніки, палили її коктейлями.
Пам’ятаємо й інформаційну протидію, коли ми всі пишалися стійкістю невідомих українців на шляху ворога, банкою з огірками, якою було збито російський дрон, та циганами й фермерами, які крадуть/віджимають російську техніку. Частина з цих історій була правдою, частина – міфами, зрештою, хоча жодного російського танку чи іншої бронетехніки на території Києва не було, ми всі знаємо, що «троєщинські пацани» її «віджали».
Ця контрпропаганда робила ворога смішним, недолугим, слабким (банка з огірками збиває дрон), а отже – не страшним, якому можна і треба успішно давати відсіч. Що українці успішно і зробили. Можна по різному оцінювати підготовку країни до війни, проте критика влади не є метою цієї лекції. Ми зараз робимо акцент на успішних операціях.
Інформаційно-психологічні операції (ІПСО, англ. – Psychological Operations, PSYOP) — це слово, яке ми останнім часом чуємо дуже часто. І варто розуміти, що кожен з нас був в той чи інший спосіб задіяний або в російську, або в українську ІПСО. Розберемося що ж це таке.
В класичному розумінні це сплановані дії з впливу на переважно іноземні аудиторії, щоб змінювати їхні почуття, мотиви, і, зрештою, коригувати діяльність відповідних урядів, організацій, груп чи індивідів.
Основними суб’єктами проведення ІПСО є:
- Керівництво іноземної держави;
- Спецслужби іноземних держав та її агентура;
- Засоби масової інформації (іноземні та підконтрольні вітчизняні);
- Неурядові організації (іноземні й підконтрольні вітчизняні);
- Інтернет-ресурси.
Інформаційно-психологічні операції під час війни або в якості підготовки здійснюються на наступні головні «аудиторії»:
- на свої війська (мета – забезпечити психологічну готовність та емоційно-вольову стійкість солдата і офіцера до виконання бойових завдань);
- на війська ворога (мета – сформувати у ворога неготовність до виконання бойових завдань);
- на мирне населення своєї країни та країни ворога (мета – по можливості забезпечити підтримку, лояльність, у крайньому разі – невтручання у дій військ);
- на керівництво та населення іноземних країн (мета, по суті, аналогічна – по можливості забезпечити підтримку, прихильність, у крайньому разі – нейтралітет щодо військово-політичних дій твоєї країни.)
До засобів інформаційно-психологічної операції відносять, зокрема:
- дезінформацію;
- пропаганду;
- перебільшення певної інформації або применшення іншої;
- диверсії в тилу;
- кібератаки.
Якщо говорити простою мовою, то ІПСО – це такі дії супротивника, коли вас, наприклад, змушують щось робити на його користь, при цьому ви впевнені, що дієте за власним бажанням. Це перше класичне застосування ІПСО, і далеко не завжди тут працюють лінійні схеми та інструменти. Зараз, звісно, недоречно і зарано обговорювати дії українських спеціальних служб, проте ми маємо розуміти, що вони відбуваються, і, враховуючи загальний перебіг бойових дій, ми працюємо не гірше від ворога.
Беручи приклади з історії, ми можемо згадати загальновідоме «Іду на Ви» від князя Святослава. В часи правління Святослава Хороброго Київська Русь була державою з сильним військом і це повідомлення мало залякати ворогів Святослава ще до того як він приходив до них з військом. Це друге класичне застосування ІПСО – зміна поведінка супротивника безпосередньо на полі бою.
Також в наших попередніх лекціях у 2022 році представник Центру національного спротиву розказував про такі приклади з нещодавньої історії, як Армія привидів у Другій світовій війні та Акт проголошення української держави ОУН (б) 30 червня 1941 року.
Радимо всім передивитися цю лекцію, як і всі інші наші попередні лекції.
Долучитися до наших лекцій можна заповнивши анкету:
Залишити відповідь