В росії загострюється внутрішньоелітний конфлікт: у непримиренній боротьбі зійшлися два впливові клани – з одного боку Шойгу та Герасимов, з іншого – Кадиров, Пригожин та командувач спецоперацією Суровікін і командувач росгвардією Золотов, що приєдналися до них. Про це пише Ігор Жданов в статті для Інтерфакс-Україна.
На цьому фоні в кремлі було ухвалено рішення відновити московський та ленінградський військові округи. На перший погляд, здавалося би, абсолютно не пов’язані між собою події.
Насправді створення окремої організаційної військової структури у першій та другий столицях – це спроба групи Шойгу–Герасимова забезпечити собі силові важелі впливу на ситуацію за будь-якого варіанту розвитку подій.
“Пенсіонери” проти “піонерів”
За прогнозами експертів Інформаційної оборони, нас попереду очікує черговий раунд боротьби за владу між двома потужними російськими військово-політичними кланами. Умовно їх можна назвати “пенсіонери” і “піонери”.
Першу групу очолюють “поважні” (в певних колах) старці – міністр оборони Шойгу та начальник Генерального штабу рф Герасимов.
Друга залишається без явного лідера, але об’єднує в собі відносно “молодший”, наскільки це можливо, контингент російської політики – Пригожина, Кадирова, Суровікіна і Золотова.
Наразі, на тлі поступової втрати російським диктатором свого політичного впливу, ці два потужних угруповання стикнулися у непримиренній боротьбі, про що ми вже писали у своїх попередніх дописах.
Кожне з них має безмежні амбіції. Кожне з них утримує в своїх руках значний силовий ресурс. І жодне з них не готове йти на будь-які поступки перед конкурентами.
Виникає закономірне питання: а до чого тут утворення московського чи ленінградського військового округу?
Справа в тому, що подібна “реформа” в російській армії не має прямого стосунку до поточної війни.
Якщо формулювати точніше: ці події є наслідком війни. Але спрямовані вони виключно на те, щоб подолати… інші наслідки тієї самої воєнної авантюри, а саме – втримати ситуацію за силових дій опонентів.
Історичні паралелі між 1953 та 2023 роками
Нинішнє відродження московського та ленінградського військових округів на тлі невдач російської армії в Україні можна було б вважати ритуальним “переставлянням ліжок у борделі під час пожежі”. Втім, вплинути на перебіг подій на фронті воно не може в принципі.
Відповідь на питання “навіщо” треба шукати в історичних паралелях. А саме, в подіях пам’ятного “холодного літа 53-го”. Саме тоді, після смерті сталіна, спалахнула гостра сутичка за владу в радянській імперії.
Запекла боротьба точилася між Лаврентієм Берією та Микитою Хрущовим і Георгієм Маленковим. Двоє останніх випередили, здавалося би, всесильного Лаврентія Павловича і, заручившись підтримкою бойових генералів, знесли конкурента з владної шахівниці.
Власне, одну з центральних ролей у цій історії і зіграв згаданий вище московський військовий округ. Одним з генералів, які прийшли арештовувати Берію, був командувач московського округу ППО Кирило Москаленко. Утримували арештованого безпосередньо у бункері штабу протиповітряної оборони.
Можливо, поки що, між 1953 і 2023 роками, провести прямих паралелей не можна. Але загальний антураж подій, тим не менш, цілком можна порівняти.
Ще раз наголосимо – подрібнення військових округів та реорганізація управління ними жодним чином не підвищить ефективність військ російського агресора на полі бою в Україні.
Мета цієї реорганізації полягає в іншому: використати військові частини окремих московського чи ленінградського округу для захисту (або повалення) влади набагато легше, аніж розворушити велетенську махину центрального округу.
До того ж, під час “реформи” цілком логічними виглядають і “чистки” у військовому керівництві, що знімає проблему лояльності нових керівників округів міністру оборони та начальнику Генерального штабу.
Питання в тому, хто саме цього разу сидітиме в пам’ятному бункері. І хто саме “за власною ініціативою” зголоситься пустити кулю в чоло новопризначеного “ворога народу”.
Залишити відповідь