Із розвитком інформаційних технологій з’явилася потреба в дотриманні правил, які б допомогли фільтрувати інформацію. Інформаційна гігієна – це фільтрація отримуваної інформації, що допомагає не засмічувати голову фейками, протистояти шахрайству та ворожій пропаганді.
У XXI столітті, в еру технологій, які далеко не всіма використовуються на благо, інформаційна гігієна стала не лише необхідним елементом безпеки і здоров’я людини, але й закликом до розсудливості і відповідальності за свій вибір.
Метою інформаційної гігієни є попередження негативного
впливу інформації на психічне, фізичне та соціальне благополуччя
людини, соціальних груп, населення в цілому, профілактика
захворювань населення, пов’язаних з інформацією. Першим правилом інформаційної гігієни є перевірка джерел інформації. Інформаційні потоки із переважанням негативу призводять до підвищення тривожності, коли тривоги стає занадто багато, організм виснажується. Можуть виникнути панічні атаки, аритмія, психосоматичні хвороби.
Відсутність у людей інформаційного імунітету – це комплексна проблема. Згідно досліджень, 61% громадян публікує в соцмережах матеріали з ресурсів-сміттярок. За словами експертки Оксани Мороз, лише 3 % українців можуть ідентифікувати і відрізняти правдиві та фейкові новини.
Серед джерел отримання інформації українці найбільше довіряють телебаченню (60,5%), соціальним мережам (майже 54% опитаних) та інтернету без урахування соціальних мереж (майже 49%). Трохи менший рівень довіри до радіо (34%) та друкованих ЗМІ (23%). Не довіряють жодному з джерел інформації близько 5% опитаних.
З початку широкомасштабної агресії провідним джерелом інформації для українців став месенджер Telegram, за ним опинився YouTube, де анонімність авторів контенту та відповідальність за інформацію перебувають на мінімальному рівні.
Базові правила інформаційної гігієни
1.Завжди перевіряйте джерело інформації.
2. Перевіряйте експертність.
3. Не робіть висновків на основі заголовків. За статистикою, 96% людей оцінюють новини лише по заголовках, у якому можуть бути дані, що суперечать основній меті матеріалу чи спотворюють його взагалі.
4. Виключайте емоції. Якщо після новини з’явилися страх, паніка, обурення – слід перевірити цю інформацію в інших джерелах. Не варто поспішати ділитися цією новиною.
5. Дізнайтеся хто власник ЗМІ. Отримавши будь-яку інформацію, намагайтеся зрозуміти, хто за нею стоїть, які інтереси переслідує, і наскільки ці відомості можуть вплинути саме на ваше майбутнє.
6. Вивчайте різні точки зору на одну проблему. Якщо інформація здалася значущою – перегляньте кілька її інтерпретацій. Бажано, у джерелах, що мають різну редакційну політику. Така перевірка інформації – запорука особистої інформаційної безпеки.
7. Зведіть інформаційний кошик до кількох перевірених джерел.
8. Сформуйте свій “білий список ЗМІ”. Якщо вам трапився матеріал, що містить заголовок «Сенсація! Шок! Перешліть комусь!» чи будь-які інші виражені емоції, перевірте, чи є ця інформація на ресурсах із «Білого списку».
До «білого списку» варто відносити лише медіа, котрі дотримуються базових журналістських стандартів.
Журналістські стандарти
Існують загально прийняті правила (стандарти) в журналістиці, які визначають чи варте дане медіа довіри і чи є об’єктивним:
1. Баланс думок, точок зору – забезпечення різних точок зору щодо події. Журналіст – це неупереджена особа, яка повинна представляти різні точки зору на ситуацію та бути об’єктивним.
3. Достовірність – кожен факт має бути перевірений, джерела інформації мають бути надійними та правдивими. Іноді оприлюднення фактів може бути анонімним, якщо це може загрожувати життю, здоров’ю чи професійній діяльності людини.
4. Повнота – у готовому матеріалі має бути відповідь на питання: що сталося? де сталося? коли сталося? Для подальшої аналітики – чому сталося і до чого це призведе?
5. Точність – інформація має бути тільки правдива. Особливу увагу варто приділяти іменам героїв, власним назвам, числам.
6. Відокремлення фактів від коментарів – коментарі не повинні свідчити про прихильність журналіста до якоїсь із сторін ситуації.
Критерії вибору хорошого експерта
Олена Шкарпова, керівник проекту VoxCheck рекомендує звертати увагу на такі критерії під час верифікації експертів, яким можна довіряти:
1. Резюме: освіта та кар’єра
Пошукайте резюме експерта онлайн, бо науковці досить часто викладають у вільний доступ чи публікують на власних сайтах. Також погугліть, чим займався експерт раніше, скільки працює у своїй сфері, щоб уявити як давно експерт «в темі».
Також можна поцікавитися освітою експерта. Хоча в наш час не обов’язково мати профільну освіту, щоб у чомусь розбиратися. Якщо експерт має профільну освіту, це очевидна перевага на користь його професійності.
2. Місце роботи експерта
Завжди варто поцікавитися місцем роботи експерта. Навіть якщо на його фейсбук-сторінці вказаний дослідницький центр, це не означає, що такий заклад справді існує. Або що в цьому аналітичному центрі працює ще хтось, крім самого експерта.
Також будь-який аналітичний центр створює аналітичні звіти та роздає коментарі. Частину з них організації вигідно викласти онлайн, у публічний доступ. Так вона підтверджує свій авторитет.
3. Власники дослідницьких організацій
Як і у випадку ЗМІ, прозорість структури власності та фінансування дуже важливі. Хороші експертні центри завжди вказують, звідки вони отримали фінансування, та публікують річну звітність на своєму сайті. Так роблять VoxUkraine, CASE Ukraine та інші.
4. Наукові дослідження або статті
Справжні експерти досить часто працюють у дослідницьких центрах, мають наукові ступені та пишуть дослідницькі роботи. А якщо експерта цитують у західних наукових роботах або його роботи публікують у великих наукових журналах, то ці роботи можна на сайті Google Scholar. Там можна подивитися кількість цитувань та публікацій автора.
5. Коло експертних тем
Що кращий експерт, то вужче коло тем він або вона коментують. Адже щоб розібратися в одній тематиці, іноді потрібні роки. Експерти, які цінують свою репутацію, завжди відмовляються коментувати тему, якої вони не знають або знають поверхово.
6. Риторика й категоричність
Хороші експерти завжди обережно роблять висновки, намагаються представити всі можливі точки зору та взяти до уваги всі можливі фактори. Експерти працюють зі ще складнішими даними, ніж журналісти. Тому, щоби зробити висновок, їм часто необхідно проаналізувати дані. Реальність експертів — дуже складна та багатофакторна. Ймовірніше, вони назвуть багато різних факторів, які впливали на певний показник або явище. Але точно не скажуть щось просте й категоричне. Тому що хороший експерт обережний у висновках і не каже того, чого не може показати за допомогою даних або фактів. Він розуміє, що несе відповідальність за свої слова, адже вони можуть вплинути на життя багатьох людей.
7. Кросчек – завжди варто перевірити минулі прогнози чи дослідження експерта на предмет їх правдивості та висновків.
Способи й методи маніпулювання в телешоу
Телевізійні шоу, і особливо дебати, містять величезну частку маніпуляцій як на рівні модерування, так і при доборі гостей. Борис Бахтєєв зазначає декілька основних рис маніпулювання на ток-шоу, зроблених за подобою шустерівських:
1. Добирання політиків — учасників дискусій для обговорення тієї або іншої теми нерідко буває ангажованим. Прихильники певної позиції можуть чисельно переважати над опонентами. Опонентів «потрібної» позиції часто добирають так, щоб вони були або радикалами-догматиками, що промовляють лише гаслами, або імпульсивними й емоційними особами.
2. Одні й ті самі політики в ефірах. Здебільшого на токшоу з’являються одні й ті самі політики, причому практично без винятку — чинні або колишні. «Заслуга» таких токшоу — консервація політичної еліти, вимкнення в політичному середовищі соціальних ліфтів — цілком відповідно до інтересів олігархів.
3. Сумнівні експерти. Одні й ті самі експерти на багатьох різних шоу, у підсумку — дуже мала кількість «обраних» експертів, що дуже нагадує штучну популяризацію. Практично повна відсутність серед експертів вузьких фахівців. Тих, хто не лише оцінював і коментував би, а надавав би фактологічні довідки — фахівців із державного або конституційного права, міжнародного права, світової економіки тощо.
Окрім того помітне диспаритетне становище політиків та експертів. Експертам на висловлювання відводять дуже малий хронометраж, фактично хронометраж однієї репліки. Здебільшого від експертів вимагають ставити запитання, подеколи — прокоментувати, але за відведений експертам час вони не мають змоги детально й предметно розібрати довгі монологи політиків.
4. Неоднакове ставлення ведучих до різних учасників. Комусь вони дозволяють порушувати регламент, комусь — ні, комусь дозволяють ображати опонентів, комусь не дозволяють, когось обривають, когось ні, хоч би що той гість не казав, когось ловлять на відвертій неправді, когось не ловлять. Одне слово – фаворитизм.
5. Хамство учасників, причому саме вони є завсідниками мало не всіх токшоу. Складається враження, що саме задля того їх і запрошують — щоби таким чином «пожвавити» обговорення та збільшити перегляди.
6. Голосування публіки в залі. Вони не є соціологічними й правлять за спосіб маніпуляції. Правдивість наведених їхніх підсумків неможливо перевірити. У голосуванні телеглядачів на підтримку політиків-промовців не визначено критеріїв оцінювання: хтось голосує за улюбленого політика, хтось — за зміст мовленого, хтось — за «артистизм» і «силу», тобто вміння затулити рота опонентам. І всі ці мотиви голосування просто арифметично додаються.
Сергій Щербина у статті “Політичні ток-шоу. Маніпуляції у болоті” зазначає, «Ток-шоу перестали бути свідченням демократії, хай навіть стихійної, а остаточно перетворилися на інструмент маніпуляції та звичайну політичну рекламу».
Автор: Валерій Майданюк, канд. політ. наук, Фонд сприяння демократії
Залишити відповідь